что такое знание? да какого оно вообще есть, для кого? неужели для учеников и студентов, чтобы показывать насколько они быдлотные или забитые? нет, не так, дело в том что тут уже действует закон ярлыков: как ты себя проявишь, так к тебе и будут относиться, но это бред, а где же элементы учения студентов, где мысль о том, что студент самостоятельно должен расставлять свои ориентиры, самостоятельно готовиться к семинарам, контрольным, и т. д. где это?
нигде... ну а вместо этого мы можем видеть хреновое отношение к студенту, преподователя, на одну пару которого первый ПОЗВОЛИЛ СЕБЕ появиться якобы неготовым, после чего нужно его смешивать действиями с гавном.
короче теория ярлыков заключаеться в том, что ты должен отвечать за любое твоё малейшее действие, малейший промах, поскольку в противном случае тебя назовут мазилой...
Tuesday, February 13, 2007
Monday, February 12, 2007
роздуми про сутність
Жінка у філософії
Проблема жінок з’явилася у момент зародження цього різновида знання (філософії), щоправда виражаючись через тілесність. Це пов’язано з тим, що філософія була першим джерелом людського знання-пізнання, - людина як пізнавала життя через філософію, так і черпала з неї знання (принаймні з точних наук). Роздуми античних філософів про матерію, стали основою для поняття „ідеал”. Так і з’явилося у античній філософії поняття ідеалу краси тілесної.
Основною передумовою появи цього терміна є, на мою думку, вивчення жінок не як соціальної істоти, а як тварини, що є плацдармом для продовження роду і для забезпечення усіх необхідних для існування благ (жінка веде господарство, забезпечує чоловіка одягом, виховує дітей).
У сучасному суспільстві не збереглася така дискримінація жінки з боку чоловіків. Але проблема в тому, що, будучи генетично схильними до чоловічого поневолення жінки знаходять своє призначення у прагненні бути близькими до еталону краси тілесної (вигаданий чоловіками термін), а отже прагнуть себе поневолити на користь чоловікам. Яскравим прикладом „самопоневолення” є так звані жінки-музи, котрі використовують свою тілесну красу на користь збільшення творчого потенціалу чоловіка.
Останнім же показники краси тілесної жінок важливі саме тим, що живучи посеред певних ідеальних форм, чоловіки відчувають потік сексуальної енергії, яка при перенесенні в інші сфери діяльності (наприклад робота) дає позитивні результати, наприклад з’являються нові ідеї, наснага до їх реалізації як говорить російський філософ В. П. Петров „...еротична енергія є вічним джерелом творчості...”
На основі попередніх роздумів на тему тілесності виникає запитання: хто така та жінка-муза? На це запитання я спробую дати відповідь у своєму рефераті.
До нашого часу дійшли свідчення про багатьох жінок-надихательниць чоловіків. Як от наприклад Ліля Брік – якщо узагальнити сферу її діяльності, то ми з впевненністю можемо говорити про неї як про діячку культури. Ліля Брік була перекладачкою (вона перекладала п’єси з французької і німецької мов для московських театрів). Вона випробовувала себе як письменницю, режисера (близько 1929 року вона зняла фільми „Євреї на землі” і „Скляне око”), як акторку (знялася у 1918 році у фільмі „Закованная фильмой”). Ліля Брік навчалася на скульпторному факультеті у Мюнхені. Одним словом ми не можемо говорити про значний внесок Лілі Брік у певну сферу культури, ці всі моменти її життя плутаються, зібравшись у оточення видатних митців (ще один момент життя Лілі Брік); з цього випливає висновок, що вона вбирала в себе таланти усіх видатних діячів в обмін на свою здатність до надихання.
Ліля Брік була кимось на зразок посередника між Маяковським і цілим літературним салоном у якому знаходились Бродскій, Вознєсєнскій (йому Ліля Брік допомогла стати членом літературного салону), Лимонов.
Ми маємо свідчення про існування ще однієї жінки-надихательниці Лу фон Саломе, нареченої Фрідріха Ніцше, що мала неабиякий розум а також надзвичайну інтелектуальну сприйнятливість. До найбільших її досягнень можна віднести те, що вона стала прообразом Заратустри і як наслідок – „однією з найвинятковіших жінок в історії Європи”. Як аргумент на захист винятковості Лу Саломе Анатолій Паньковський додає каталог з іменами, що тим чи іншим чином були пов’язані з нею: Ніцше, Фрейд, Рільке, Ібсен, Толстой, Тургєнєв, Вагнер. „З її ім’ям пов’язують самогубства Віктора Тауска і Пауля Ре, за настановами Мартіна Бубера (що був її близьким другом) Лу Саломе написала книгу під назвою „Еротика”, що стала бестселером у Західній Європі.
Не будучи інтелектуально збагаченою Лу була надихательницею Ніцше (окрім твору „Так казав Заратустра” у нього у період зближення з Саломе з’являється багато висловлювань з приводу буття), також вона була гарним об’єктом дослідження у Фрейда, для його праць з практичного і теоретичного психоаналізу.
Як узагальнення рис притаманних цим обом жінкам робимо висновок, що вони були народжені для того, щоб дарувати талановитим людям грунт для творіння; жертвувати себе заради збагачення творчої сфери інших людей. Тим самим заперечуючи твердження про те, що генії тягнуться до геніїв. Але окрім того, що вони були лише певним об’єктом спостереження ці невисокоінтелектуальні створіння використовували це на розвиток реалізації власного буття, існування, про що свідчать їх випробовування у різних сферах культури.
Беззаперечно ми можемо стверджувати, що дружина не може бути надихательницею, оскільки її головною функцією є забезпечення „приземистого буття” свого чоловіка. Згадуючи про дружину ми маємо на увазі жінку, котра відає домашніми справами, у тому числі і продовженням роду. Тому жінка-дружина – це як символ буденності; а отже творчі люди не мають грунту для творіння (таким собі грунтом можуть бути певні нові пізнання, нові враження).
Анатолій Паньківський звертає увагу на те, що дружини митців не потрапляють у розряд муз, наводячи приклад, за яким Гете присвячує саме Беттіні Бретано (музі) багато хвилюючих рядків.
Можна звернути увагу також на висловлювання Ніцше з якого видно, що дружина не варта поваги: „Жінка не розуміє, що таке їжа, і хоче бути куховаркою! Якби жінка була мислячою істотою, то вона як кухарка протягом тисячоліть повинна була б зробити найвеличніше фізиологічне відкриття, а також взяти у свої руки мистецтво лікування! Завдяки дурним кухаркам, - повній відсутності розумності у кухні, довше за все затримувався розвиток людини, більше за все йому нанесено різних недоліків і нині справа йде не на краще. Йдеться про жіночу вищу школу.”
У цьому висловлюванні мовиться про те, що жінка надзвичайно розумна істота по своїй суті, але прив’язаність до домашніх обов’язків змусила жінку звузити сферу пізнання, через що ці розумні створіння навіть не здогадуються про те, що вони можуть бути лідерами суспільного руху (вони можуть забезпечити швидкий прогрес). Отже, з вищепрокоментованих слів можна сміливо говорити про те, що жінка-дружина (або домогосподарка) – не гідна піднесення, оскільки вона наклала на себе ярмо буденності (звуженого пізнання).
Але вже тут варто замислитись: чи дійсно жінка накладала на себе тавро ув’язненої домогосподарством? Чому ж жінка-муза, вільна у всіх своїх бажаннях не очолює прогрес?
Останнє запитання тут є доречним, оскільки Ніцше, у своєму висловлюванні мав на увазі Лу Саломе, як розумну жінку, котра свого часу відмовилася від шлюбу з ним.
Однією з головних умов існування музи є, безпосередньо, почуття, якими митець її наділяє. Таким почуттям найчастіше виступає кохання. Муза – та жінка, яку митець кохає. Митець ладен всіляко звеличувати її у своїх творах. „Вбити Бога – це не значить породити дьявола. „по той бік добра і зла”, де закони життя диктує Життя, нема місця і сатані, як і одному з вічних предикатів Бога.” – Ніцше, напевно, описує на цей раз силу почуттів (кохання) до Лу Саломе „Вбити Бога”, разом з тим усвідомлюючи, що ця жінка занадто незвичайна („з надто зіпсованим характером”) для того, щоб розділяти любов до Бога і до неї.
Бердяєв у книзі „Сенс творчості” стверджує, що „любов – творчий акт, що розриває усі межі, що обмежують її форми.” Ця фраза якраз і є ключовою у стосунках Фрідріха Ніцше і Лу Саломе, оскільки у обох них любов породжує великий приплив творчості: як-от у Ніцше велика любов виражається певними роздумами на тему жінок.
У Саломе ж любов перетворюється на нові ідеї щодо „жінки в собі”, на що Ніцше пізніше писав відгук: „Жінка прагне самостійності: і для цієї мети починає просвіщати чоловіків з приводу „жінки в собі” – це складає найгіршу частину прогресу в справі „обезображения” Європи, що повинні вивести на світ божий ці незграбні намагання жіночої науковості і „самообнажения!” У жінки стільки причин для сором’язливості! В жінці приховано стільки педантизму, стільки поверхового, шкільно викладацького елемента, „мелкой приспособленности, мелкой разнузданности и нескромности”...”
Про любов Георг Зіммель писав, що „Любов надзвичайно важливо прийняти за формальну функцію душевного життя, функцією, котра актуалізується йдучим від світа імпульсом, але нічого не визначає заздалегідь відносно носіїв цього імпульсу. Це почуття більш наповнене, ніж багато інших, пов’язано з охоплюючою єдністю життя.”
Отже, таке почуття як кохання має властивість віддаляти носіїв цього почуття від буденності, наближаючи їх до творчості. Муза є збудником цього почуття у митців; муза – засіб перенесення творчої особистості у сферу творіння.
Роблячи висновки з усього вищесказаного перейдемо до відповіді на поставлене на початку реферата запитання: хто ж така муза?
Отже муза – це красива, ні від кого не залежна, оглядово обізнана у всіх сферах буття жінка, що має вміння надихати діячів культури на нові ідеї. До речі поняття краса і любов йдуть поряд у Георга Зіммеля „Вічна краса Афродіти постає з піни бурхливого моря що з’являється. Безперервно утворююча, безперервно народжуючи життя, опосередковуюча будь-які два гребені своїх хвиль притяжінням статей, що відчувають тепер насильницький оберт навколо осі, в результаті якого це тяжіння стає любов’ю, тобто піднімається у царство байдужості до життя, байдужості до всього його виробництва і опосередування. Анатолій Паньківський стверджує, що жінка здатна виступити в якості свого роду філософії – це як підтвердження того, що будь-яка жінка не може існувати сама по собі, аналогом якої є поняття „філософія”.
Отже жінка до сих пір залишається у певному поневоленні з боку чоловіків, оскільки „вона” – лише доповнення до „нього”, тому все-таки, кожна „незалежна” жінка (муза за текстом) підсвідомо прагне бути якнайкращим доповненням чоловіка.
Список використаної літератури:
1. Анатолий Паньковский «против Лу Саломе»
2. В. П. Петров «Проблема духовности сексуальногов истории европейской философии и русского платонизма»
3. Георг Зиммель «Фрагмент о любви»
4. Биографии persona.rin.ru/cgi-bin/rus/
Проблема жінок з’явилася у момент зародження цього різновида знання (філософії), щоправда виражаючись через тілесність. Це пов’язано з тим, що філософія була першим джерелом людського знання-пізнання, - людина як пізнавала життя через філософію, так і черпала з неї знання (принаймні з точних наук). Роздуми античних філософів про матерію, стали основою для поняття „ідеал”. Так і з’явилося у античній філософії поняття ідеалу краси тілесної.
Основною передумовою появи цього терміна є, на мою думку, вивчення жінок не як соціальної істоти, а як тварини, що є плацдармом для продовження роду і для забезпечення усіх необхідних для існування благ (жінка веде господарство, забезпечує чоловіка одягом, виховує дітей).
У сучасному суспільстві не збереглася така дискримінація жінки з боку чоловіків. Але проблема в тому, що, будучи генетично схильними до чоловічого поневолення жінки знаходять своє призначення у прагненні бути близькими до еталону краси тілесної (вигаданий чоловіками термін), а отже прагнуть себе поневолити на користь чоловікам. Яскравим прикладом „самопоневолення” є так звані жінки-музи, котрі використовують свою тілесну красу на користь збільшення творчого потенціалу чоловіка.
Останнім же показники краси тілесної жінок важливі саме тим, що живучи посеред певних ідеальних форм, чоловіки відчувають потік сексуальної енергії, яка при перенесенні в інші сфери діяльності (наприклад робота) дає позитивні результати, наприклад з’являються нові ідеї, наснага до їх реалізації як говорить російський філософ В. П. Петров „...еротична енергія є вічним джерелом творчості...”
На основі попередніх роздумів на тему тілесності виникає запитання: хто така та жінка-муза? На це запитання я спробую дати відповідь у своєму рефераті.
До нашого часу дійшли свідчення про багатьох жінок-надихательниць чоловіків. Як от наприклад Ліля Брік – якщо узагальнити сферу її діяльності, то ми з впевненністю можемо говорити про неї як про діячку культури. Ліля Брік була перекладачкою (вона перекладала п’єси з французької і німецької мов для московських театрів). Вона випробовувала себе як письменницю, режисера (близько 1929 року вона зняла фільми „Євреї на землі” і „Скляне око”), як акторку (знялася у 1918 році у фільмі „Закованная фильмой”). Ліля Брік навчалася на скульпторному факультеті у Мюнхені. Одним словом ми не можемо говорити про значний внесок Лілі Брік у певну сферу культури, ці всі моменти її життя плутаються, зібравшись у оточення видатних митців (ще один момент життя Лілі Брік); з цього випливає висновок, що вона вбирала в себе таланти усіх видатних діячів в обмін на свою здатність до надихання.
Ліля Брік була кимось на зразок посередника між Маяковським і цілим літературним салоном у якому знаходились Бродскій, Вознєсєнскій (йому Ліля Брік допомогла стати членом літературного салону), Лимонов.
Ми маємо свідчення про існування ще однієї жінки-надихательниці Лу фон Саломе, нареченої Фрідріха Ніцше, що мала неабиякий розум а також надзвичайну інтелектуальну сприйнятливість. До найбільших її досягнень можна віднести те, що вона стала прообразом Заратустри і як наслідок – „однією з найвинятковіших жінок в історії Європи”. Як аргумент на захист винятковості Лу Саломе Анатолій Паньковський додає каталог з іменами, що тим чи іншим чином були пов’язані з нею: Ніцше, Фрейд, Рільке, Ібсен, Толстой, Тургєнєв, Вагнер. „З її ім’ям пов’язують самогубства Віктора Тауска і Пауля Ре, за настановами Мартіна Бубера (що був її близьким другом) Лу Саломе написала книгу під назвою „Еротика”, що стала бестселером у Західній Європі.
Не будучи інтелектуально збагаченою Лу була надихательницею Ніцше (окрім твору „Так казав Заратустра” у нього у період зближення з Саломе з’являється багато висловлювань з приводу буття), також вона була гарним об’єктом дослідження у Фрейда, для його праць з практичного і теоретичного психоаналізу.
Як узагальнення рис притаманних цим обом жінкам робимо висновок, що вони були народжені для того, щоб дарувати талановитим людям грунт для творіння; жертвувати себе заради збагачення творчої сфери інших людей. Тим самим заперечуючи твердження про те, що генії тягнуться до геніїв. Але окрім того, що вони були лише певним об’єктом спостереження ці невисокоінтелектуальні створіння використовували це на розвиток реалізації власного буття, існування, про що свідчать їх випробовування у різних сферах культури.
Беззаперечно ми можемо стверджувати, що дружина не може бути надихательницею, оскільки її головною функцією є забезпечення „приземистого буття” свого чоловіка. Згадуючи про дружину ми маємо на увазі жінку, котра відає домашніми справами, у тому числі і продовженням роду. Тому жінка-дружина – це як символ буденності; а отже творчі люди не мають грунту для творіння (таким собі грунтом можуть бути певні нові пізнання, нові враження).
Анатолій Паньківський звертає увагу на те, що дружини митців не потрапляють у розряд муз, наводячи приклад, за яким Гете присвячує саме Беттіні Бретано (музі) багато хвилюючих рядків.
Можна звернути увагу також на висловлювання Ніцше з якого видно, що дружина не варта поваги: „Жінка не розуміє, що таке їжа, і хоче бути куховаркою! Якби жінка була мислячою істотою, то вона як кухарка протягом тисячоліть повинна була б зробити найвеличніше фізиологічне відкриття, а також взяти у свої руки мистецтво лікування! Завдяки дурним кухаркам, - повній відсутності розумності у кухні, довше за все затримувався розвиток людини, більше за все йому нанесено різних недоліків і нині справа йде не на краще. Йдеться про жіночу вищу школу.”
У цьому висловлюванні мовиться про те, що жінка надзвичайно розумна істота по своїй суті, але прив’язаність до домашніх обов’язків змусила жінку звузити сферу пізнання, через що ці розумні створіння навіть не здогадуються про те, що вони можуть бути лідерами суспільного руху (вони можуть забезпечити швидкий прогрес). Отже, з вищепрокоментованих слів можна сміливо говорити про те, що жінка-дружина (або домогосподарка) – не гідна піднесення, оскільки вона наклала на себе ярмо буденності (звуженого пізнання).
Але вже тут варто замислитись: чи дійсно жінка накладала на себе тавро ув’язненої домогосподарством? Чому ж жінка-муза, вільна у всіх своїх бажаннях не очолює прогрес?
Останнє запитання тут є доречним, оскільки Ніцше, у своєму висловлюванні мав на увазі Лу Саломе, як розумну жінку, котра свого часу відмовилася від шлюбу з ним.
Однією з головних умов існування музи є, безпосередньо, почуття, якими митець її наділяє. Таким почуттям найчастіше виступає кохання. Муза – та жінка, яку митець кохає. Митець ладен всіляко звеличувати її у своїх творах. „Вбити Бога – це не значить породити дьявола. „по той бік добра і зла”, де закони життя диктує Життя, нема місця і сатані, як і одному з вічних предикатів Бога.” – Ніцше, напевно, описує на цей раз силу почуттів (кохання) до Лу Саломе „Вбити Бога”, разом з тим усвідомлюючи, що ця жінка занадто незвичайна („з надто зіпсованим характером”) для того, щоб розділяти любов до Бога і до неї.
Бердяєв у книзі „Сенс творчості” стверджує, що „любов – творчий акт, що розриває усі межі, що обмежують її форми.” Ця фраза якраз і є ключовою у стосунках Фрідріха Ніцше і Лу Саломе, оскільки у обох них любов породжує великий приплив творчості: як-от у Ніцше велика любов виражається певними роздумами на тему жінок.
У Саломе ж любов перетворюється на нові ідеї щодо „жінки в собі”, на що Ніцше пізніше писав відгук: „Жінка прагне самостійності: і для цієї мети починає просвіщати чоловіків з приводу „жінки в собі” – це складає найгіршу частину прогресу в справі „обезображения” Європи, що повинні вивести на світ божий ці незграбні намагання жіночої науковості і „самообнажения!” У жінки стільки причин для сором’язливості! В жінці приховано стільки педантизму, стільки поверхового, шкільно викладацького елемента, „мелкой приспособленности, мелкой разнузданности и нескромности”...”
Про любов Георг Зіммель писав, що „Любов надзвичайно важливо прийняти за формальну функцію душевного життя, функцією, котра актуалізується йдучим від світа імпульсом, але нічого не визначає заздалегідь відносно носіїв цього імпульсу. Це почуття більш наповнене, ніж багато інших, пов’язано з охоплюючою єдністю життя.”
Отже, таке почуття як кохання має властивість віддаляти носіїв цього почуття від буденності, наближаючи їх до творчості. Муза є збудником цього почуття у митців; муза – засіб перенесення творчої особистості у сферу творіння.
Роблячи висновки з усього вищесказаного перейдемо до відповіді на поставлене на початку реферата запитання: хто ж така муза?
Отже муза – це красива, ні від кого не залежна, оглядово обізнана у всіх сферах буття жінка, що має вміння надихати діячів культури на нові ідеї. До речі поняття краса і любов йдуть поряд у Георга Зіммеля „Вічна краса Афродіти постає з піни бурхливого моря що з’являється. Безперервно утворююча, безперервно народжуючи життя, опосередковуюча будь-які два гребені своїх хвиль притяжінням статей, що відчувають тепер насильницький оберт навколо осі, в результаті якого це тяжіння стає любов’ю, тобто піднімається у царство байдужості до життя, байдужості до всього його виробництва і опосередування. Анатолій Паньківський стверджує, що жінка здатна виступити в якості свого роду філософії – це як підтвердження того, що будь-яка жінка не може існувати сама по собі, аналогом якої є поняття „філософія”.
Отже жінка до сих пір залишається у певному поневоленні з боку чоловіків, оскільки „вона” – лише доповнення до „нього”, тому все-таки, кожна „незалежна” жінка (муза за текстом) підсвідомо прагне бути якнайкращим доповненням чоловіка.
Список використаної літератури:
1. Анатолий Паньковский «против Лу Саломе»
2. В. П. Петров «Проблема духовности сексуальногов истории европейской философии и русского платонизма»
3. Георг Зиммель «Фрагмент о любви»
4. Биографии persona.rin.ru/cgi-bin/rus/
Дуже вдячна буду за будь-яку критику
ДУША ЗИМОВОГО ЩАСТЯ
Теорія стигматизації полягає в тому, що та людина, яка нічого поганого не робить, стає такою за умови, що про неї будуть говорити як про злочинця, і навпаки, якщо ця людина має погані особисті якості і про неї говорять як про людину з добрими рисами, то вона стає хорошою.
Якщо ж людина хвора, а насправді ніхто їй нічого не каже (якщо людина сама цього не знає), то вона – здорова!!!
Давайте розглянемо випадки, коли люди хворі від народження і мають навіть певні документи з печатками, стають хворими взагалі, не зважаючи на те, що та чи інша хвороба може мати свої певні переваги: людина, хвора на гемофілію, буде, як правило надзвичайно обережною при роботі з гострими предметами; людина з вродженим пороком сердця змушена навчитися стримувати себе. Але ж є і така група людей, що характеризується вродженими хворобами нервової системи (!!!), яка теж має дуже багато переваг перед тими, хто їх «таврує». Чисто гіпотетично, ці люди з „перевагами”, теж підлягають стигматизації за діагнозом. Але натовп виділяє лише тих, чиї недоліки найбільш яскраво виходять на поверхню. Була собі одна дівчина, виділена з натовпу з тавром „тотальне збочення почуттів”, яка знайшла своє місце, свій куточок, свою затишну місцинку, у якій вона проживала довго і щасливо свій життєвий сценарій. Про неї і буде розповідь. Вірніше про її внутрішній стан. Читач же повинен виступити у ролі будівника, оскільки йому залишається будувати зовнішність цієї особи.
„Той день був звичайним сіреньким днем кінця зими. Танув сніг і землю облягали сонні тумани, м’які і теплі, мов старенька бабусина пухова шаль. Скоро-скоро уже прилетять сюди вітри, принесуть з собою запах весни, моря, квітів і ще чогось незбагненного, що бентежить душу і кличе, кличе за собою в дорогу дальню, і обіцяє, і манить сподіванням близького щастя, що хоче відкрити мені велику таємницю, великий скарб, похований глибоко у буденних, збагачених відторгненням почуттях кожного з нас. Дозвольте мені описати вам декілька моментів з життя таврованих на розумову і поведінкову відсталість, для того, щоб ви зрозуміли, що тавро більше, ніж дійсність, оскільки розум у цих людей є, і навіть такий самий, або ж більший, ніж у «нетаврованих»(!!!!!!).
ЗНАЙОМСТВО
Ця подія сталася у п’ятницю. В цей день було проведено неформальне заняття з волонтерської практики – групу всіх бажаючих студентів-соц працівників повели до установи, яка опікується таврованими дітьми. Прийшли вчасно, зовсім не заблукали, але перше, що кинулося в око – ВІДКРИТА установа, що знаходилася з іншого боку дитячого садка, а це значить, що поняття «травмувати психіку дитини», частково нехтується, оскільки вже ці діти можуть бачити одне одного, не через яку-небудь сітку, що гарно називається «тин», а просто так, гуляючи територією дитячого садка. [кліп №1]
Коли ми підходили до тієї частини будівлі, де була розташована ця організація, всі члени волонтерської групи були у певному напруженні – більшість з нас, ті, хто був необізнаний з подібними організаціями, напевно очікували побачити такий собі ізолятор, у який люди навряд чи приходили б покращувати свій душевний стан, а у який їх притягували б наче навмисно, щоб його погіршити... але, наприклад я не побачила жодних ознак останньої своєї хибної здогадки – щойно ми переступили поріг Установи, як ми побачили добре вихованих підлітків, хтозна з якими вадами, які поздоровкались з нами (не думаю, що їм підказали так зробити). Так, звісно, пізніше нас водили по Закладу, наче на екскурсію, показували заняття людей-клієнтів цих установ, ну, були такі, по яким видно, що з ними не все гаразд, але їх було усього 2-3 людини на групу з 10ти чоловік (але ж не всі!!!). Виходить, що інші сім – ті, котрі пішли на прив’язі свого діагнозу, того, що написано у бумажці, незважаючи на власні здібності і вміння. Звісно, це невдоволення стосується і інших 2-3 ьох, але тут трошки важче – зовнішність. А хіба може наше зле суспільство заплющити очі на зовнішні вади? Воно навпаки, здається, жадає виділення серед своїх мас такої людини, яку можна було б позбавити права на щасливе існування, а через що? Та лиш через те, що вона трошки не підходить певними стандартами. [кліп №2]
Ну, загалом, ми ходили дуже довго, аж поки не сіли на так званий перепочинок – нам повинні були показувати відео презентацію про цю установу. І показали... вона була надзвичайно сумна і глибоко психологічна – дивлячись її ми відчували усі переживання героїв цього відео: батьків, дітей, викладачів. Але найбільш вражаючим за час перегляду відео була не рефлексія цілеспрямованих батьків (!!!)...
Двері у кімнату, у якій була „група зацікавлених”, були відкриті, а отже ми мали змогу спостерігати за всім, що відбувалося в Установі: хор, різні розмови, все все. Діти проходили... пробігали...
Ні, не все так просто і нудотно... пройшов хлопчина (Той самий, що здоровкався з нами, коли ми прийшли) і ще раз поздоровкався. Диво. Хто б і де з нами так вітався!!! Окремо це не могло вразити: я ще вхопила його зацікавлено-виснажений погляд... Хлопчина відчував щось, то так, бо він розглядав усіх нас, потуплених у телевізор. Але одне я знаю – йому цей захід був недовподоби!!! [кліп №3]
Вірити, чи ні, то ваша особиста справа, але у сукупності усі ці кліпи на мене вражаюче вплинули, настільки, що я спала з думкою про те, що я хочу познайомитися з тими дітьми, а разом з тим, я ХОЧУ брати безпосередню участь у допомозі їм, я ХОЧУ зробити так, щоб вони себе почували так само як усі, щоб усі діти мали високу самооцінку, для того, щоб вони відчули свої права, і показали всім своїм гнобителям, що вони – особистості, що мають свої потреби, здібності, вміння, мрії, врешті-решт... Але я, мої бажання, боролася з думкою про те, що це надзвичайно складно: все ж таки, нехай оточення додало усім цим дітям багато важких і несправедливих ярликів (ненавчувані, приречені, божевільні...), але ж за своїми психічними властивостями вони трошки інші. Так, це їх і вирізняє з-поміж Інших, але ж не настільки!!!
Далі, за моєю розповіддю буде видно те, що відміна таврованих від Інших зовсім незначна...
ЖИТТЯ ПО ТОЙ БІК БУДИНКУ
Одразу ж як я тільки-но прийшла, мені пощастило потрапити на одне з їх занять [заняття з самообслуговування/пошиття прихватки], що тривало півтори години... не думайте, що я підкреслюю останніми словами, що було несказанно складно, але насправді я мала на увазі те, що цього часу було якраз достатньо, щоб відчути ту атмосферу, яка панувала там: жарти, відповідальність за свою роботу, збентеженність результатом дії, - словом це все, що притаманне звичайнісінькому суспільству дітлахів (з підлітками не порівнюю, оскільки виконання будь-якого завдання у цьому віці менш насичене відповідальністю)... [клік №1]
Мені надзвичайно сподобалось те, що серед НАВЧУВАНИХ пролунала відповідь на запитання „що таке самообслуговування?”... Хтось же навчив (!!!!!!), не просто ж ця відповідь народилася у голові, як спасіння від такого тягаря як „несподіване запитання”... не кожна „здорова” людина дасть відповідь на таке, і до того ж на зненацьке запитання (!!!). [клік №2]
Діти, у середовище яких я одразу потрапила, на диво (у силу усіх розповсюджених упереджень, щодо „ярликованих” це звісно було так), навіть вміли звертатися по допомогу до викладачки – „не виходить! Не гарно!!!”, цим вони сигналізували про свої власні бажання, щодо отримуваного результату. Цим вони наголошували про існування своєї індивідуальності, неповторності, деякої досконалості, у виконанні власної роботи... так, були такі, що робили свою справу аби-як, але у них теж траплялися проблеми, щоправда інші, про які діти не вагаючись заявляли. [клік №3]
Маю намір розказувати ще і ще про мої перші знайомства, але я маю ще захопитися пережитками і почуттями дітей, а тому зараз буде мій останній фрагмент про знайомство.
ЗА РОБОТОЮ
На цей раз місце проведення знайомства змінюється – відбувається перехід від „навчально-виховательної” учтанови до гуртожитка – місця, де живуть деякі дітлахи. Маленький, затишний будиночок, з невеликою ділянкою, що його оточувала виглядав дуже приємно, та перейшовши його було набагато цікавіше... тут є майстерня!!!! Справжня майстерня, у якій роблять свічки, бумагу, статуетки з сального каміння, папір, ткуть з войлока, - словом тут є все для того, щоб проявити свою фантазію, майстерність і у справі розкритися як особистість. А це вже великий крок у розширенні сфери діяльності для тих, кого до створення подібних майстерень вважали здатними тільки зклеювати коробки. Тепер-то дітлахи можуть показати багатьом „здібним”, що вони можуть навіть більше ніж протиставлювані їм особи [Ура!]
я якраз потрапила на визначну подію, дітей знімали на телебачення (!!!), брали інтерв’ю, знімали як вони працюють: роблять свічки, шліфують каміння... за тяжкою, але творчою роботою. Звісно телебачення було гарною новиною для усіх жителів гуртожитка: прийдуть якісь незнайомі люди, будуть витягувати інформацію про улюблену організацію, чом би їм не допомогти з інформацією, яку вони збирають про установу... Допоможімо![Ура!!]
Ну добре, нічого складного, взяли, зібрались і пішли. Не всі... залишився один хлопчик, який ні на які вмовляння не піддавався. У нього була своя думка, свій поганий настрій... Не просто думка, яка висить у повітрі, а доволі обгрунтована: „Всюди ходять, знімають, задають питання, як якимось...”, - зрозуміло, що нічого гарного у цій характеристиці немає, відчувається посилена увага, яка викликана не якою-небудь святковою подією, або що, а якимось страшним відкриттям усім людям, але найстрашнішим є те, що дехто з об’єктів ВСЕ розуміє, і не може ні на хвильку скрити свого збентеженого настрою з приводу непояснювано-поганої ситуації. Розуміння!!![Ура!!!]
Познайомившись з більшістю мешканців Установи, варто перейти до перших спроб спілкування з дітьми, що розпочались одразу після знайомства. Це виявилося значно глибше, ніж враження, оскільки відбулося безпосереднє глибоке спілкування, внаслідок яких було виявлено чимало позитивних особистісних рис утаврованих.
ДУШЕВНА РАНА
зрада.........................................................................................................загостреність кохання.................................................................................................................цих...нехтування...............................................................................................почуттів........
ПОЛІТ НА КРИЛАХ СПОГАДІВ
Мені здавалося душа моя роздулася до розмірів повітряної кульки за той час, коли день за днем я нанизувала у своїй пам’яті спогади, що збиралися у колекцію найдивовижніших моїх спогадів і вражень...
Щастя... щастя – мить відкриття незнаних сторін людського буття, мого буття. Я жила для цього щастя, я чекала цієї миті, коли воно прийде, та воно прийшло несподівано.
Сценарій будь-якої людини, яка впізнала обидві сторони місяця, прожито. Якраз момент відійти, ступити крок назустіч місячному сяйву. Не сьогодні, не завтра, - треба ще насолоджуватись неопізнаним. А зараз все тчуться і колишуться за вікном сірі серпанки (вони рухаються у ритм моїх думок).”
Вже пройшло багато літ, промайнуло багато годин, але це «відкриття» перетворилося на спірне питання, на предмет дискусій тих, кому вона розповідала цю історію.
-Дивовижно... та хто така ця дівчина? Звідки вона взялась? Звилась з туманів, примріялась? Чи вона мала право це писати? Та вона не знає що то таке, що то за діти, що увібрали в себе як губка турботу, печаль і розпач батьків. Вони є помилкою, їх не повинно було бути, вони – важіль на плечах у своїх близьких, а вона прийшла і каже: „ЦЕ НЕ ТАК!!! Вони лише прикидаються дурнями (!?)!!!” А навіщо їм це? Може їм так легко живеться, що окрім фізичної роботи вони не роблять нічого? А може це такий собі вид – Лінні люди: придурюються з покоління в покоління, а насправді у них і талант і надзвичайні задатки до виконання будь-якої операції. Скажу просто – це ж люди, позбавлені права називатися особистістю. Вічний об’єкт, чи то опіки, чи знущань... І взагалі, Ярисю, у неї паранойя. Була б вона здоровою, не страждала б такими ідеями типу суб’єкт+об’єкт=суб’єкт+суб’єкт. Не знаю якими вітрами могло їй надмухати такі явні ідеї абсолютного перевороту дійсності.
-По-перше, Катря, все те – враження. По-друге – надія. Ця дівчина, незважаючи на те, що вона не пройшла етап „батьки складних дітей” має повне право висловлюватись з приводу обмежень їх прав і інтересів. Для цього не обов’язково бути лікарем – адже утиски розпочинаються через діагноз, але вони не пишуть висновків з приводу шкідливості суспільству утаврованих, як ця дівчина їх називає. Вона має повне право на різні припущення з приводу шляхів розв’язання їх проблеми. Єдине з чим я погоджуюся з тобою – так це з тим, що утавровані – певний окремий вид, але не Лінні, а Залежні, що постійно потребують допомоги, поради, рекомендації, хоча вони вміють все, як помітила ця дівчина, просто їх відмінність відлякує людей тим, що ставитися до залежних потрібно по-іншому, адже в них нема абсолютної самостійності (отже доведеться допомогати). Дівчина наголошує на тому, як мені здалося, що доки не буде змінене ставлення суспільства до утаврованих, доти вони будуть тягарями, як ти висловилася, для своїх родичів.
-Не знаю, а може – навпаки? Адже кому вони ще потрібні, як не близьким родичам
-Помиляєшся Катря, вони потрібні всім...
З-за віконного скла на мене дивилась жінка: сіро-блакитні очі, витончені риси прозорого обличчя, що чомусь здавалося знайомим. У неї був дуже проникливий погляд, що змусив мене повернутися у її сторону. Дивилась спокійно, уважно. І чомусь зовсім не дивувало те, що через неї було прекрасно видно гілки ближнього дерева і зграйку горобців на них. Таємниця цього погляду розкрита. Ця жінка тепер усім розказує філософію щастя, сценарій свого життя, але відгукується воно лише у нечерствих серцях дзвоном тихого шепоту.
Ярина і Катря лишилися наодинці зі своїми пролонгованими думками; і зграйка горобців на гілках ближчого дерева. Але колись вони зрушать з місця!!!
Теорія стигматизації полягає в тому, що та людина, яка нічого поганого не робить, стає такою за умови, що про неї будуть говорити як про злочинця, і навпаки, якщо ця людина має погані особисті якості і про неї говорять як про людину з добрими рисами, то вона стає хорошою.
Якщо ж людина хвора, а насправді ніхто їй нічого не каже (якщо людина сама цього не знає), то вона – здорова!!!
Давайте розглянемо випадки, коли люди хворі від народження і мають навіть певні документи з печатками, стають хворими взагалі, не зважаючи на те, що та чи інша хвороба може мати свої певні переваги: людина, хвора на гемофілію, буде, як правило надзвичайно обережною при роботі з гострими предметами; людина з вродженим пороком сердця змушена навчитися стримувати себе. Але ж є і така група людей, що характеризується вродженими хворобами нервової системи (!!!), яка теж має дуже багато переваг перед тими, хто їх «таврує». Чисто гіпотетично, ці люди з „перевагами”, теж підлягають стигматизації за діагнозом. Але натовп виділяє лише тих, чиї недоліки найбільш яскраво виходять на поверхню. Була собі одна дівчина, виділена з натовпу з тавром „тотальне збочення почуттів”, яка знайшла своє місце, свій куточок, свою затишну місцинку, у якій вона проживала довго і щасливо свій життєвий сценарій. Про неї і буде розповідь. Вірніше про її внутрішній стан. Читач же повинен виступити у ролі будівника, оскільки йому залишається будувати зовнішність цієї особи.
„Той день був звичайним сіреньким днем кінця зими. Танув сніг і землю облягали сонні тумани, м’які і теплі, мов старенька бабусина пухова шаль. Скоро-скоро уже прилетять сюди вітри, принесуть з собою запах весни, моря, квітів і ще чогось незбагненного, що бентежить душу і кличе, кличе за собою в дорогу дальню, і обіцяє, і манить сподіванням близького щастя, що хоче відкрити мені велику таємницю, великий скарб, похований глибоко у буденних, збагачених відторгненням почуттях кожного з нас. Дозвольте мені описати вам декілька моментів з життя таврованих на розумову і поведінкову відсталість, для того, щоб ви зрозуміли, що тавро більше, ніж дійсність, оскільки розум у цих людей є, і навіть такий самий, або ж більший, ніж у «нетаврованих»(!!!!!!).
ЗНАЙОМСТВО
Ця подія сталася у п’ятницю. В цей день було проведено неформальне заняття з волонтерської практики – групу всіх бажаючих студентів-соц працівників повели до установи, яка опікується таврованими дітьми. Прийшли вчасно, зовсім не заблукали, але перше, що кинулося в око – ВІДКРИТА установа, що знаходилася з іншого боку дитячого садка, а це значить, що поняття «травмувати психіку дитини», частково нехтується, оскільки вже ці діти можуть бачити одне одного, не через яку-небудь сітку, що гарно називається «тин», а просто так, гуляючи територією дитячого садка. [кліп №1]
Коли ми підходили до тієї частини будівлі, де була розташована ця організація, всі члени волонтерської групи були у певному напруженні – більшість з нас, ті, хто був необізнаний з подібними організаціями, напевно очікували побачити такий собі ізолятор, у який люди навряд чи приходили б покращувати свій душевний стан, а у який їх притягували б наче навмисно, щоб його погіршити... але, наприклад я не побачила жодних ознак останньої своєї хибної здогадки – щойно ми переступили поріг Установи, як ми побачили добре вихованих підлітків, хтозна з якими вадами, які поздоровкались з нами (не думаю, що їм підказали так зробити). Так, звісно, пізніше нас водили по Закладу, наче на екскурсію, показували заняття людей-клієнтів цих установ, ну, були такі, по яким видно, що з ними не все гаразд, але їх було усього 2-3 людини на групу з 10ти чоловік (але ж не всі!!!). Виходить, що інші сім – ті, котрі пішли на прив’язі свого діагнозу, того, що написано у бумажці, незважаючи на власні здібності і вміння. Звісно, це невдоволення стосується і інших 2-3 ьох, але тут трошки важче – зовнішність. А хіба може наше зле суспільство заплющити очі на зовнішні вади? Воно навпаки, здається, жадає виділення серед своїх мас такої людини, яку можна було б позбавити права на щасливе існування, а через що? Та лиш через те, що вона трошки не підходить певними стандартами. [кліп №2]
Ну, загалом, ми ходили дуже довго, аж поки не сіли на так званий перепочинок – нам повинні були показувати відео презентацію про цю установу. І показали... вона була надзвичайно сумна і глибоко психологічна – дивлячись її ми відчували усі переживання героїв цього відео: батьків, дітей, викладачів. Але найбільш вражаючим за час перегляду відео була не рефлексія цілеспрямованих батьків (!!!)...
Двері у кімнату, у якій була „група зацікавлених”, були відкриті, а отже ми мали змогу спостерігати за всім, що відбувалося в Установі: хор, різні розмови, все все. Діти проходили... пробігали...
Ні, не все так просто і нудотно... пройшов хлопчина (Той самий, що здоровкався з нами, коли ми прийшли) і ще раз поздоровкався. Диво. Хто б і де з нами так вітався!!! Окремо це не могло вразити: я ще вхопила його зацікавлено-виснажений погляд... Хлопчина відчував щось, то так, бо він розглядав усіх нас, потуплених у телевізор. Але одне я знаю – йому цей захід був недовподоби!!! [кліп №3]
Вірити, чи ні, то ваша особиста справа, але у сукупності усі ці кліпи на мене вражаюче вплинули, настільки, що я спала з думкою про те, що я хочу познайомитися з тими дітьми, а разом з тим, я ХОЧУ брати безпосередню участь у допомозі їм, я ХОЧУ зробити так, щоб вони себе почували так само як усі, щоб усі діти мали високу самооцінку, для того, щоб вони відчули свої права, і показали всім своїм гнобителям, що вони – особистості, що мають свої потреби, здібності, вміння, мрії, врешті-решт... Але я, мої бажання, боролася з думкою про те, що це надзвичайно складно: все ж таки, нехай оточення додало усім цим дітям багато важких і несправедливих ярликів (ненавчувані, приречені, божевільні...), але ж за своїми психічними властивостями вони трошки інші. Так, це їх і вирізняє з-поміж Інших, але ж не настільки!!!
Далі, за моєю розповіддю буде видно те, що відміна таврованих від Інших зовсім незначна...
ЖИТТЯ ПО ТОЙ БІК БУДИНКУ
Одразу ж як я тільки-но прийшла, мені пощастило потрапити на одне з їх занять [заняття з самообслуговування/пошиття прихватки], що тривало півтори години... не думайте, що я підкреслюю останніми словами, що було несказанно складно, але насправді я мала на увазі те, що цього часу було якраз достатньо, щоб відчути ту атмосферу, яка панувала там: жарти, відповідальність за свою роботу, збентеженність результатом дії, - словом це все, що притаманне звичайнісінькому суспільству дітлахів (з підлітками не порівнюю, оскільки виконання будь-якого завдання у цьому віці менш насичене відповідальністю)... [клік №1]
Мені надзвичайно сподобалось те, що серед НАВЧУВАНИХ пролунала відповідь на запитання „що таке самообслуговування?”... Хтось же навчив (!!!!!!), не просто ж ця відповідь народилася у голові, як спасіння від такого тягаря як „несподіване запитання”... не кожна „здорова” людина дасть відповідь на таке, і до того ж на зненацьке запитання (!!!). [клік №2]
Діти, у середовище яких я одразу потрапила, на диво (у силу усіх розповсюджених упереджень, щодо „ярликованих” це звісно було так), навіть вміли звертатися по допомогу до викладачки – „не виходить! Не гарно!!!”, цим вони сигналізували про свої власні бажання, щодо отримуваного результату. Цим вони наголошували про існування своєї індивідуальності, неповторності, деякої досконалості, у виконанні власної роботи... так, були такі, що робили свою справу аби-як, але у них теж траплялися проблеми, щоправда інші, про які діти не вагаючись заявляли. [клік №3]
Маю намір розказувати ще і ще про мої перші знайомства, але я маю ще захопитися пережитками і почуттями дітей, а тому зараз буде мій останній фрагмент про знайомство.
ЗА РОБОТОЮ
На цей раз місце проведення знайомства змінюється – відбувається перехід від „навчально-виховательної” учтанови до гуртожитка – місця, де живуть деякі дітлахи. Маленький, затишний будиночок, з невеликою ділянкою, що його оточувала виглядав дуже приємно, та перейшовши його було набагато цікавіше... тут є майстерня!!!! Справжня майстерня, у якій роблять свічки, бумагу, статуетки з сального каміння, папір, ткуть з войлока, - словом тут є все для того, щоб проявити свою фантазію, майстерність і у справі розкритися як особистість. А це вже великий крок у розширенні сфери діяльності для тих, кого до створення подібних майстерень вважали здатними тільки зклеювати коробки. Тепер-то дітлахи можуть показати багатьом „здібним”, що вони можуть навіть більше ніж протиставлювані їм особи [Ура!]
я якраз потрапила на визначну подію, дітей знімали на телебачення (!!!), брали інтерв’ю, знімали як вони працюють: роблять свічки, шліфують каміння... за тяжкою, але творчою роботою. Звісно телебачення було гарною новиною для усіх жителів гуртожитка: прийдуть якісь незнайомі люди, будуть витягувати інформацію про улюблену організацію, чом би їм не допомогти з інформацією, яку вони збирають про установу... Допоможімо![Ура!!]
Ну добре, нічого складного, взяли, зібрались і пішли. Не всі... залишився один хлопчик, який ні на які вмовляння не піддавався. У нього була своя думка, свій поганий настрій... Не просто думка, яка висить у повітрі, а доволі обгрунтована: „Всюди ходять, знімають, задають питання, як якимось...”, - зрозуміло, що нічого гарного у цій характеристиці немає, відчувається посилена увага, яка викликана не якою-небудь святковою подією, або що, а якимось страшним відкриттям усім людям, але найстрашнішим є те, що дехто з об’єктів ВСЕ розуміє, і не може ні на хвильку скрити свого збентеженого настрою з приводу непояснювано-поганої ситуації. Розуміння!!![Ура!!!]
Познайомившись з більшістю мешканців Установи, варто перейти до перших спроб спілкування з дітьми, що розпочались одразу після знайомства. Це виявилося значно глибше, ніж враження, оскільки відбулося безпосереднє глибоке спілкування, внаслідок яких було виявлено чимало позитивних особистісних рис утаврованих.
ДУШЕВНА РАНА
зрада.........................................................................................................загостреність кохання.................................................................................................................цих...нехтування...............................................................................................почуттів........
ПОЛІТ НА КРИЛАХ СПОГАДІВ
Мені здавалося душа моя роздулася до розмірів повітряної кульки за той час, коли день за днем я нанизувала у своїй пам’яті спогади, що збиралися у колекцію найдивовижніших моїх спогадів і вражень...
Щастя... щастя – мить відкриття незнаних сторін людського буття, мого буття. Я жила для цього щастя, я чекала цієї миті, коли воно прийде, та воно прийшло несподівано.
Сценарій будь-якої людини, яка впізнала обидві сторони місяця, прожито. Якраз момент відійти, ступити крок назустіч місячному сяйву. Не сьогодні, не завтра, - треба ще насолоджуватись неопізнаним. А зараз все тчуться і колишуться за вікном сірі серпанки (вони рухаються у ритм моїх думок).”
Вже пройшло багато літ, промайнуло багато годин, але це «відкриття» перетворилося на спірне питання, на предмет дискусій тих, кому вона розповідала цю історію.
-Дивовижно... та хто така ця дівчина? Звідки вона взялась? Звилась з туманів, примріялась? Чи вона мала право це писати? Та вона не знає що то таке, що то за діти, що увібрали в себе як губка турботу, печаль і розпач батьків. Вони є помилкою, їх не повинно було бути, вони – важіль на плечах у своїх близьких, а вона прийшла і каже: „ЦЕ НЕ ТАК!!! Вони лише прикидаються дурнями (!?)!!!” А навіщо їм це? Може їм так легко живеться, що окрім фізичної роботи вони не роблять нічого? А може це такий собі вид – Лінні люди: придурюються з покоління в покоління, а насправді у них і талант і надзвичайні задатки до виконання будь-якої операції. Скажу просто – це ж люди, позбавлені права називатися особистістю. Вічний об’єкт, чи то опіки, чи знущань... І взагалі, Ярисю, у неї паранойя. Була б вона здоровою, не страждала б такими ідеями типу суб’єкт+об’єкт=суб’єкт+суб’єкт. Не знаю якими вітрами могло їй надмухати такі явні ідеї абсолютного перевороту дійсності.
-По-перше, Катря, все те – враження. По-друге – надія. Ця дівчина, незважаючи на те, що вона не пройшла етап „батьки складних дітей” має повне право висловлюватись з приводу обмежень їх прав і інтересів. Для цього не обов’язково бути лікарем – адже утиски розпочинаються через діагноз, але вони не пишуть висновків з приводу шкідливості суспільству утаврованих, як ця дівчина їх називає. Вона має повне право на різні припущення з приводу шляхів розв’язання їх проблеми. Єдине з чим я погоджуюся з тобою – так це з тим, що утавровані – певний окремий вид, але не Лінні, а Залежні, що постійно потребують допомоги, поради, рекомендації, хоча вони вміють все, як помітила ця дівчина, просто їх відмінність відлякує людей тим, що ставитися до залежних потрібно по-іншому, адже в них нема абсолютної самостійності (отже доведеться допомогати). Дівчина наголошує на тому, як мені здалося, що доки не буде змінене ставлення суспільства до утаврованих, доти вони будуть тягарями, як ти висловилася, для своїх родичів.
-Не знаю, а може – навпаки? Адже кому вони ще потрібні, як не близьким родичам
-Помиляєшся Катря, вони потрібні всім...
З-за віконного скла на мене дивилась жінка: сіро-блакитні очі, витончені риси прозорого обличчя, що чомусь здавалося знайомим. У неї був дуже проникливий погляд, що змусив мене повернутися у її сторону. Дивилась спокійно, уважно. І чомусь зовсім не дивувало те, що через неї було прекрасно видно гілки ближнього дерева і зграйку горобців на них. Таємниця цього погляду розкрита. Ця жінка тепер усім розказує філософію щастя, сценарій свого життя, але відгукується воно лише у нечерствих серцях дзвоном тихого шепоту.
Ярина і Катря лишилися наодинці зі своїми пролонгованими думками; і зграйка горобців на гілках ближчого дерева. Але колись вони зрушать з місця!!!
Subscribe to:
Posts (Atom)
